9 грудня 1948 року Генеральна асамблея Організації Об’єднаних Націй ухвалила Конвенцію про запобігання злочину геноциду й покарання за нього, відому як Резолюцію Генеральної Асамблеї 260.
Ухвалення документа стало, зокрема, наслідком Другої світової війни й тих масових злочинів, які були скоєні під час неї, вона була прийнята, щоб ввести кримінальну відповідальність за подібні злочини.
Конвенція набрала чинності 12 січня 1951 року вона встановлює правове визначення геноциду, яке стало кульмінацією багаторічної кампанії польського юриста єврейського походження Рафаеля Лемкіна, науковця-правника, що відомий насамперед своїми дослідженнями з історії трагедій вірмен і євреїв та запровадженням слова «геноцид», наукову розробку якого він здійснив.
Після прийняття Конвенції ООН про запобігання злочинові геноциду та покарання за нього неодноразово порушувалось питання про її неефективність. З одного боку, визначення злочину геноциду, поданого в Конвенції про геноцид, було дослівно використано у Статуті Міжнародного кримінального суду. Однак, з іншого боку, прийняття Конвенції про геноцид не змогло запобігти багатьом іншим злочинам геноцидів, які траплялися після набуття нею чинності.
На сьогодні, як і в багатьох політичних питаннях, об'єктивність Конвенції насамперед залежить від виконання всіма державами світу своїх обов'язків і зобов’язань.