Поляни, деревляни, сіверяни
Злилися в кришталеве джерело
За говором,
Хоч не шукали в тому слави,
Та слово українське всі часи перемогло.
Хоч нашу мову утискали і ламали,
Та соловʼїні пЕрли паростки дали
Зірковий час давно чекали,
Щоби напитися цілющої роси.
О рідна мово! Я твоє коріння,
Тримаю міцно непоборний родовід,
І твоє слово проростає як насіння,
Бо кожен залишає світлий слід.
Скарбницею незламного народу,
Плекаю витвір щирої душі,
Тобі завжди долати перешкоди ,
Та українці люблять тебе всі.
І десь далеко, за морями,
Так мило й впевнено звучить,
Бо не обмежить мову берегами,
Її мелодія, як медом, солодИть.
Люблю, вивчаю і твердо знаю
Міцніє мовою народ,
Велична, щира, колискова,
Нас не здолать,
Нас не збороть!
Тетяна Василенко, художня керівниця Студії поетичної творчості Полтавський державний аграрний університет - ПДАУ
