Зимовий романс
	Ліг перший сніг, і стала біла ніч; І я з тобою віч-на-віч. Не бачились ми стільки літ... Чому ж слова твої, як лід? Чому, скажи, відводиш очі ти свої? Чи так розлука остудила нам кохання, Чи в тому винні молоді літа? Лиш крик душі прорвався крізь мовчання І впав на сніг, поранений, як птах.
	Йде знову сніг. Холодна, біла ніч. Я із зимою віч-на-віч. Згадалась зустріч та мені, — Немов було все у ві сні. Згадалось, як відводив очі ти сумні. Чи так розлука остудила нам кохання, Чи в тому винні молоді літа? Лиш крик душі прорвався крізь мовчання І впав на сніг, поранений, як птах.